Тетяна
Тетяна народилася у Луганську, але після закінчення технікума вирішила поїхати до Львова. За короткий час зробила там блискучу кар’єру: стала бухгалтеркою, мала свій кабінет на площі Ринок, отримала квартиру і вийшла заміж за військового Петра. Весілля молодята відгуляли у Палаці Потоцьких на Коперника, а вже за кілька місяців чоловіка скерували на роботу у Запоріжжя, а потім - у Київ.
У Києві Тетяна знайшла нову роботу, а навесні 1986-го року вони з чоловіком дізналися, що вагітні. Проте у наприкінці квітня її разом з іншими жінками покликали на термінову нараду, де повідомили: у Прип’яті вибухнув четвертий реактор на Чорнобильській АЕС. Разом зі співробітницями вона приймала людей з Прип’яті. Відповідала за те, що вони приймали душ чи йшли в сауну, залишали старий одяг і отримували новий. В цей час її чоловік на вертольоті гасив полум’я над реактором. За кілька тижнів після цього лікарі повідомили Тетяну про те, що вагітність примусово перервуть, бо в такий час “здорові діти не народжуються”. Їй показували фото новонароджених з інвалідністю і розповідали, що шансів народити здорове немовля нема. А після цього зробили аборт.
Тетяні тоді було 33 роки. Наступні чотири роки вона дбала про чоловіка, який двічі на рік проходив переливання крові. Коли Петро помер, Тетяна повернулася до рідного Луганська. Там вона почула, що дітей з Чорнобильської зони возять на відпочинок в Італію. Оскільки вона сама мала проблеми зі щитовидкою, то вирішила, що це її шанс на нове життя і можливість подбати про своє здоров'я. Так вона на 9 років переїхала Сан-Ремо, а потім у Геную, де працювала доглядальницею.
У 2008 році Тетяна повернулася в рідний Луганськ. Там в неї була квартира, вона швидко знайшла роботу аудиторки. Здавалося, що тут вона проведе свою спокійну старість. Але у 2014 році, місто окупувала Росія. Пів року вона ховалася у підвалі, там її зір різко погіршився. Тоді жінка вирішила їхати до Києва і зважилася на складну операцію очей. Подруги домогли їй знайти житло, де вона жила до лютого 2022 року. 24 лютого Тетяна сіла у евакуаційний потяг до Львова.
“Я все життя шкодувала, що поїхала зі Львова. Думаю, все могло б скластися інакше, можливо, трохи спокійніше”, – ділиться Тетяна.
Зараз пані Тетяна живе у Львові в одному з притулків Центру “Жіночі перспективи”. Вона з сумом оглядається на минуле життя та роздумує, яким могло б бути її життя, якби спочатку не акушерське насильство, а згодом - не війна…
У Києві Тетяна знайшла нову роботу, а навесні 1986-го року вони з чоловіком дізналися, що вагітні. Проте у наприкінці квітня її разом з іншими жінками покликали на термінову нараду, де повідомили: у Прип’яті вибухнув четвертий реактор на Чорнобильській АЕС. Разом зі співробітницями вона приймала людей з Прип’яті. Відповідала за те, що вони приймали душ чи йшли в сауну, залишали старий одяг і отримували новий. В цей час її чоловік на вертольоті гасив полум’я над реактором. За кілька тижнів після цього лікарі повідомили Тетяну про те, що вагітність примусово перервуть, бо в такий час “здорові діти не народжуються”. Їй показували фото новонароджених з інвалідністю і розповідали, що шансів народити здорове немовля нема. А після цього зробили аборт.
Тетяні тоді було 33 роки. Наступні чотири роки вона дбала про чоловіка, який двічі на рік проходив переливання крові. Коли Петро помер, Тетяна повернулася до рідного Луганська. Там вона почула, що дітей з Чорнобильської зони возять на відпочинок в Італію. Оскільки вона сама мала проблеми зі щитовидкою, то вирішила, що це її шанс на нове життя і можливість подбати про своє здоров'я. Так вона на 9 років переїхала Сан-Ремо, а потім у Геную, де працювала доглядальницею.
У 2008 році Тетяна повернулася в рідний Луганськ. Там в неї була квартира, вона швидко знайшла роботу аудиторки. Здавалося, що тут вона проведе свою спокійну старість. Але у 2014 році, місто окупувала Росія. Пів року вона ховалася у підвалі, там її зір різко погіршився. Тоді жінка вирішила їхати до Києва і зважилася на складну операцію очей. Подруги домогли їй знайти житло, де вона жила до лютого 2022 року. 24 лютого Тетяна сіла у евакуаційний потяг до Львова.
“Я все життя шкодувала, що поїхала зі Львова. Думаю, все могло б скластися інакше, можливо, трохи спокійніше”, – ділиться Тетяна.
Зараз пані Тетяна живе у Львові в одному з притулків Центру “Жіночі перспективи”. Вона з сумом оглядається на минуле життя та роздумує, яким могло б бути її життя, якби спочатку не акушерське насильство, а згодом - не війна…