На фасаді була красива картинка, а в середині все зовсім по-іншому.
Я дивлюсь в дзеркало, яке тримає моя дитина, і показує мені мене. Це - мій спосіб триматись. Я так вирішую свої проблеми. Набираюсь сил під час розмов із собою. А ще сил додають мої діти. Якби не дитина, я б нічого не змінювала. Коли усвідомила, що моя донька стала красивою поламаною іграшкою, що вона боїться, затинається від страху, напруги, агресії, яку створював її батько, я зрозуміла - STOP! Вже через рік після одруження, я хотіла розлучитись, але стереотип "файної галицької родини", не дозволяв. Також відчуття сорому перед батьками за свій вибір. Тому, на фасаді була красива картинка, а в середині все зовсім по-іншому. Я працювала на трьох роботах, поки чоловік шукав себе.... пошуки закінчилися у чарці… Коли дійшло до розлучення - отримала ще одного «ляпаса» - «несправедливий, але законний» поділ майна, який зовсім не захищає матір з дитиною… Зараз я бачу цю несправедливість, ці традиції як свинцеву пластину, яку потрібно зрушити. Вносити зміни у сімейне право! Популяризувати шлюбні договори! Моя місія - власним прикладом перевести погляд суспільства з постраждалої на кривдника. І я знаю, що мені вдасться!