Насильство почалося з нічого, з напруги у повітрі.
Тепер я нікому не довіряю. Колись довіряла - тепер ні.
Я помилилась і, якщо чесно, через цю помилку, важко довіряти самій собі.
Найближча людина, яку я вибрала і впустила в своє життя - став найбільшим кривдником.
Навіть тепер, коли позаду сотні кримінальних проваджень, сотні судів, десятки побоїв...
Він - кривдник мене і моєї дитини - завжди десь на горизонті, ходить, чатує.
Колись я довіряла йому більше, ніж собі.
А він вміло маніпулював, вкладав у мене відчуття того, що щось зі мною не так.
Зрада? - Та ні, це ти сама собі вигадала - такими були його відповіді.
Я займалась його та своїм бізнесами, але при цьому, завжди лишалась у тіні, виставляючи його на фасад того, що створювала.
Він був обличчям наших компаній, в той час, коли я все вирішувала, про все домовлялась.
Коли народилась дочка, часу у мене стало менше. Він очікував, що й далі я буду тягнути все на собі: дім, дитину, бізнеси, і його також, звісно.
Він почав зраджувати. Подав на розлучення. Вигнав нас з дому.
Пригадую момент, який став крайньою точкою - тоді я зрозуміла, що дороги назад немає.
Насильство почалося з нічого, з напруги у повітрі, як і всі інші за останні півроку.
Я намагалась зупинити його, але він не чув моїх слів і не бачив моїх сліз.
Вперше, грубо, з усієї сили штовхнув мене, я впала, було боляче.
Посуд, який я тримала в руках, розлетівся, телефон, він удару об підлогу перетворився на дрібні шматочки зі скла.
Збоку стояла налякана, заплакана дитина.
У цей момент я зрозуміла, що потрібно рятувати себе і доньку.
Я більше нікому не довіряю. Лише собі. Я пишаюсь тим, що дозволила собі злитись. Що дозволила собі бути агресивною. Що дозволила собі бути собою.