Від мрії до дійсності.
Від мрії до дійсності - через довгий шлях насильства …. Зараз смілива….незалежна…сильна
АЛЕ ВСЕ ДЛЯ ТОГО ЩОБ ЗАХИСТИТИ ЇЇ - МОЮ ДОНЮ. Щоб захистити дитину. Щоб протистояти йому.
Початок звичайний – як у класичних галицьких традиціях -думала що він мені ідеально підходить, один і на все життя, шлюб, весілля… вже за рік часу я відчула , щось не те - байдужість з боку чоловіка, втрата ним роботи в поліції, не бажання шукати нову роботу. Але жили , як «усі» - та якось буде….а не буде
Я була хорошою дружиною, як і моя мама, все найкраще - для чоловіка, адже він - візитівка жінки. Хоча в справах усе трималось на мені і моїй матері. Нас забезпечили окремим житлом, народилася дитина. Питання з його роботою не вирішувалося… мої батьки забезпечили його заробітком на своєму підприємстві, яке розвивалося. Але якось загострювалася його агресія до моїх батьків і до мене. Він забажав окремий будинок і мої батьки заради нас пішли на це…. Ми отримали будинок - от тоді в повній силі чоловік відчув себе господарем - «господарем чарки, лінивства і агресії»
Він погодився сидіти з донечкою, я думала тато краще ніж чужа людина. Все частіше до мене доходило, що він випиває з друзями, коли залишається з дитиною, а я по відрядженнях на двох роботах. Все частіше були звинувачення з його боку, знецінення мене, як жінки, ревність і звинувачення у зрадах
Найстрашніим стало те, що моя донечка почала заїкатися і бути замкнутою … наші з чоловіком розбірки з кулаками не пройшли повз неї…
Я все тягла на собі, щоб виглядати достойно, я мовчала і боялась думки про розлучення , адже в нашій родині ніхто не розлучався. Я не хотіла стати першою. Щодня я бачила свою маленьку засмучену і перелякану донечку, в ії оченятах, жив біль, тривога, страх.
19 листопада після чергової п»яної розбірки ….бо алкоголь прийшов у наше життя - він пішов….
Уся моя родина протистояла мені, адже це не лише позор…і ніхто не розумів чому таких тихий і спокійний чоловік пішов, то значить ти винна - ТАК ВИННА! БО МОВЧАЛА! БО УСІ ТАК ЖИВУТЬ ! БО ЖІНКА МАЄ ТЕРПІТИ, а ще майно, кошти, які вкладені були моєю родиною, зароблені важкою працею. Усе б ділилось навпіл.
І я почала принижуватися і просити його повернутися… стояла на колінах перед усією його родиною… То було найогидніше, що я робила у своєму житті. Чоловік був незворушний, він не вибачив мені, він не хотів ,щоб я повернулась. Навпаки - чекав розлучення і готувався до цього - я одразу отримала позов на поділ майна! Я була розбита… мене ніхто не підтримав, ба навідь відвернулися. Але я впоралась. Змогла.- ВАЖКО. ДОВГО. Зараз я будую нові стосунки у любові і ніжності, в мене є ще одна чудова донечка. Сподіваюсь, в її житті не буде стільки болю, яке знесла в її віці моя старша донька. Я люблю своїх дітей і я продовжую боротьбу за їх безпеку. В нас багато роботи попереду. АДЖЕ МИ ВЖЕ 8-МИЙ РІК ТЕРПИМО І БОРИМОСЯ З ПСИХОЛОГІЧНИМ І ЕКОНОМІЧНИМ НАСИЛЛЯМ….. Але я точно знаю, що ми переможемо! Ми вже перемогли, бо позбавилися принижень, знущань та зверхності!