Інна
У вересні Інна приїхала з двома дітьми у притулок Центру «Жіночі перспективи», тікаючи від чоловіка-кривдника. Вона була змушена змінити номер телефону і переїхати у нове місто, аби він не міг їх знайти і скривдити.
Чоловік Інни - професійний військовослужбовець. Був на передовій з 2014 року, брав участь у боях під Іловайськом. Кожну секунду війни вона боялася, що її сім’я може залишитися без батька. Не здогадуючись, що їй самій доведеться рятувати своїх дітей від чоловіка.
Спочатку, чоловік приїжджав додому раз на кілька місяців, але останні три роки майже не бував з сім’єю. Він був командиром роти, мав звання лейтенанта. Інна говорила з ним лише телефоном. Пригадує, що до війни він був зразковим чоловіком, а їхньому шлюбу заздрили.
«Можна сказати, що він ставився до мене як до принцеси. Ні в чому він мені не відмовляв», — каже жінка.
У липні чоловік приїхав додому і цей період вона називає найстрашнішим у її житті. Військовий не розрізняв, хто перед ним — діти, дружина чи ворог — бували моменти, що він просто кидався на них і бив.
«В кожного війського є наслідки після того, як вони перебували у зоні бойових дій. Це, в основному, у тих людей, які мали контузію. Мій мав майже 10 контузій. А у квітні 2022 року він втратив понад 200 людей. Після цього я його вже не впізнавала, він перетворився на вбивцю», — пригадує Інна.
Інна обїздила десятки психологічних центрів і говорила про посттравматичний розлад з багатьма людьми, але, наразі, вона не бачила жодної комплексної програми чи ініціативи, яка б працювала з проблемою післявоєнної адаптації військових, який іще називають «в’єтнамським синдромом». За її словами, кожному з них потрібна фахова допомога.
Все, що їй відповідали це: “Ви ж дружина! Допоможіть своєму чоловікові! Він - герой!”. Але Інна вимушена переховуватися зараз від колись близької та рідної людини, бо ця війна зробила з нього монстра, а держава не може їй зараз допомогти…
*Ім’я та деякі деталі в цій історії змінені з міркувань безпеки жінки
Чоловік Інни - професійний військовослужбовець. Був на передовій з 2014 року, брав участь у боях під Іловайськом. Кожну секунду війни вона боялася, що її сім’я може залишитися без батька. Не здогадуючись, що їй самій доведеться рятувати своїх дітей від чоловіка.
Спочатку, чоловік приїжджав додому раз на кілька місяців, але останні три роки майже не бував з сім’єю. Він був командиром роти, мав звання лейтенанта. Інна говорила з ним лише телефоном. Пригадує, що до війни він був зразковим чоловіком, а їхньому шлюбу заздрили.
«Можна сказати, що він ставився до мене як до принцеси. Ні в чому він мені не відмовляв», — каже жінка.
У липні чоловік приїхав додому і цей період вона називає найстрашнішим у її житті. Військовий не розрізняв, хто перед ним — діти, дружина чи ворог — бували моменти, що він просто кидався на них і бив.
«В кожного війського є наслідки після того, як вони перебували у зоні бойових дій. Це, в основному, у тих людей, які мали контузію. Мій мав майже 10 контузій. А у квітні 2022 року він втратив понад 200 людей. Після цього я його вже не впізнавала, він перетворився на вбивцю», — пригадує Інна.
Інна обїздила десятки психологічних центрів і говорила про посттравматичний розлад з багатьма людьми, але, наразі, вона не бачила жодної комплексної програми чи ініціативи, яка б працювала з проблемою післявоєнної адаптації військових, який іще називають «в’єтнамським синдромом». За її словами, кожному з них потрібна фахова допомога.
Все, що їй відповідали це: “Ви ж дружина! Допоможіть своєму чоловікові! Він - герой!”. Але Інна вимушена переховуватися зараз від колись близької та рідної людини, бо ця війна зробила з нього монстра, а держава не може їй зараз допомогти…
*Ім’я та деякі деталі в цій історії змінені з міркувань безпеки жінки